Сотні років усі охочі сусіди винищували нашу культуру, мову та й нас самих, — голодом і зброєю вбивали незадоволених. Талановитим пропонували розвиток лише у «столицях», іншою мовою і серед чужої культури.
Українську спочатку зробили «немодною», а згодом перетворили на символ низького рівня розвитку. Письменники та історики добре відпрацювали свої 30 срібняків, щоб Мечников і Гоголь стали «російськими», щоб Бандера перетворився із суперечливої персони на тирана, щоб Україна стала Малоросією. І вона таки для когось нею стала.
Студенти, потрапляючи до Києва, швидко міняли мову з української на російську. Бо так зручніше і оточення говорить так само. А оточення й саме колись перейшло. Довго українська культура розвивалась підпільно, чи працювала на благо окупантів. Або тікала і жила за кордоном, як-от у Канаді чи Іспанії. Великі переселення безкоштовними товарними вагонами, якісно сплановані голоди, червоний терор, розстріли, майже будь-який український телеканал, перепис історії «так як треба» і нафтові гроші зробили свою справу. Тож маємо що маємо.
У ці десятиліття Україна може зробити те, чого не могла раніше. Навіть слово є таке, що його важко перекласти іншими мовами — «розбудова». Ми і користуємось ним невміло, бо замало досвіду. Давайте вчитись.
Україна
Чехія 
Іспанія
